“Ти ніколи не застарий, щоб пластувати” – Іван Чайка про навчання в США, інтелект і Пласт

Розмовляв Роман Тимоцко

Навчання в одному з найкращих університетів США у сфері інтелектуальної власності займає в Івана близько 10 годин щодня. Тож знайти півтори години на skype-розмову – та ще й так, щоб ні в Україні, ні в Америці не була глибока ніч – коштувало нам зусиль. Та все ж Іван викроїв для мене час між заняттями, і в 13:45 за Вашингтоном (19:45 за Києвом) на моніторі свого ноутбука я побачив усміхненого хлопця у білій футболці. Востаннє ми зустрічалися на “Лісовій школі” (таборі для повнолітніх хлопців – організаторів пластових таборів), де й познайомилися минулого липня.

Іван Чайка (25 р.) – пластун; магістр права Харківського національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого; студент Школи права Університету Нью-Гемпшира (США), вивчає право інтелектуальній власності. Працював помічником адвоката в Адвокатському об’єднанні “Шкребець і партнери”, помічником-консультантом народного депутата України, молодшим науковим співробітником в Науково-дослідному інституті правового забезпечення інноваційного розвитку. Народився у м. Дрогобич (Львівська область), там і завершив школу №2. Хобі: футбол, плавання, теніс, страйкбол, бальні танці, вивчення мов, подорожі. Називає себе єдиним футболістом-бальником Дрогобича. Улюблений колір: зелений.

“Здоров, Ромку! В мене трохи більше часу, ніж планувалося – у нас тут снігова буря, і все зачинено. У місті нічого не працює”. Ми пожартували про те, що в Україні жодна хуртовина не змусила б зачинитися нашим невмирущим університетам. Іван покрутив ноутбуком, показавши, де живе. “Дерев’яний будинок. Йому вже близько 150 років. Такий старий, що зараз аж труситься від сильного вітру. Мешкаю з 4 студентами-американцями – вони постійно грають Mortal Combat на Playstation у перервах між навчанням”. Після теплого обговорення кількох спогадів, зокрема про Лісову Школу, ми перейшли до першого запитання.

– Іване, розкажи, як ти став пластуном.

“Заочно” я став ним ще у 10 класі, коли побачив оголошення в школі, і щось відчув усередині. Але тоді я готувався до вступу в університет, тож якось не склалося. Досі пам’ятаю, як виглядало це оголошення. Воно було зеленого кольору, а це моя улюблена барва. Так як, цікавився історією, військовою стратегією, займаюся спортом із дитинства, то просто не міг не зацікавитися ідеєю Пласту.

– Приєднався до організації ти вже в Харкові?

Так. У 2015 році в Харкові громадські активісти вирішили розвивати Пласт на східних теренах. На той час я був помічником народного депутата, тож доводилося комунікувати із багатьма людьми, зокрема з цими ж громадськими активістами. Ці небайдужі люди на той час шукали фінансування для проведення першого великого літнього табору. Я їм допоміг із фандрейзингом, і таким чином вперше долучився до Пласту. Наприкінці 2015 року я серйозніше взявся за пластування – пройшов КВДЧ (вишкіл дійсного членства – Р.Т.), КВВ (вишкіл виховників – Р.Т.), поїхав на Лісову Школу, яка стала для мене екзаменом. Я вже трохи старий, – сміється, – але ти ніколи не застарий, щоб пластувати.

– Підсумуй свої враження від Лісової школи.

У мене не було юнацтва – я не відчув чар пластових таборів. Лісова школа – це був мій шанс наздогнати тих, хто уже багато років із дитинства в Пласті. Це – інтенсивна школа того, що я мав би знати вже давно, будучи пластуном. Із жодних пластових підручників не можна дізнатися про Пласт і методу стільки, як на Лісовій школі. ЛШ робить тебе справжнім серйозним пластуном. Після неї ти можеш без жодних сумнівів проводити табори, мати значиму роль у Пласті.

Багато моїх друзів казали, що я дарма поїхав на два тижні в ліс перед самим від’їздом на навчання в Америку. Без інтернету, телефону, жодних переваг цивілізації. Моментами було важко, але я не здавався, і пройшов. Після ЛШ через кілька днів я відправився на навчання в США.

– Розкажи про своє навчання в Нью-Гемпширському університеті, і, найперше, як ти туди вступив.

Мій університет входить у топ-5 найкращих університетів по вивченню інтелектуальної власності. Я рік наполегливо готувався до вступу: писав мотиваційні листи, готував рекомендації, своє резюме та вчив англійську мову для складання TOEFL (міжнародний тест знання англійської мови – Р.Т.), складав перелік бажаних університетів. У результаті подавався в 18 вишів, і прийняли мене 16 із них. Більшість із них дали стипендії: повні, або в інтервалах 40-80%. Університет Нью-Гемпшира не дав мені повної стипендії, але я його обрав через цікавих мені викладачів та предмети, що викладають.

– Решту коштів за навчання тобі оплатив один із українських освітніх фондів?

Так, університет покриває близько 80%. Програма “Всесвітні Студії” Фонду Віктора Пінчука та урядова програма EducationUSA покривають іншу частину витрат. Ти маєш сам вступити в університет, і вони готові взяти на себе витрати, які тобі залишилися, або ж іще додатково проконсультувати тебе з цих питань. Зазвичай беруть на себе плату за навчання, оренду житла, страхування, покупку книжок.

– Програма “Всесвітні Студії” окремо покриває вартість книг? Їх вартість якось впливає на загальну суму стипендії?

Так, ось наприклад ця (показує книжку) – коштує 250$. А ось ця – 150$. Я витратив на книжки загалом 1500$.

– Розкажи про те, як звичайним українським студентам потрапити на магістерську програму до США.

Коли я готувався, то мені допомагали випускники минулих років. Для початку не буде зайвим сконтактувати з тими, хто це пройшов особисто. Якщо ви хочете вступити у справді хороший університет, треба створити “легенду” навколо себе: подумати про всі свої досягнення, скласти це “докупи”, і гарно “продати” для ВНЗ. Наприклад, написати, чим ви будете корисними університету. Я не обмежувався лише професійною сферою діяльності. Я пообіцяв створити футбольний гурток, і зробив це. Можу зараз сказати, що за рік навчання це було оцінено зі сторони студентів і адміністрації. Треба показати не тільки, що ти щось просиш в університету, а й те, що він може отримати від тебе: якщо в тебе є ціль щось покращити в Україні і скористатись зарубіжним досвідом, то про це також не слід забувати в своїх документах. В Америці дуже розвинута розвинена система підтримки зв’язків із випускниками: університети допомагають влаштуватися на стажування й роботу, підтримують зв’язок із ними багато років, запрошують часто як спікерів на різноманітні заходи.

Важливо все врахувати перед вибором університету: де він знаходиться, які предмети викладають, які там викладачі, які заходи відбуваються. Декому важко жити в маленькому місті, а дехто терпіти не може мегаполісів. До прикладу, я вчуся в місті Конкорд – столиці Нью-Гемпшира. Це не мегаполіс, як Нью-Йорк чи Вашингтон. Місто дуже гарне, але тут небагато місць для студентського відпочинку – розваг фактично немає – тут мешкають лише 42 тисячі людей. Дуже багато адміністративних будівель штату.

– І ти прочитав повністю про всі 18 програм, на які подавався?

Більше – я дослідив рейтинг зі 100 найкращих університетів в Америці, потім вивчив топ-50 серед університетів, які мають хороші школи по інтелектуальній власності. Порівнював характеристики, спілкувався з університетами безпосередньо, виходив на зв’язок із випускниками та викладачами.

Вступити легко. Ніхто цим не переймається. Якщо в тебе хороші документи – ти точно вступиш. Найважче – це знайти фінансування для себе. Не всі готові його забезпечити. Тут великі ціни – мало хто зі студентів в Україні готовий таке собі дозволити. Навчання в одному з престижних вишів коштує 80 тисяч доларів в рік, а мені пропонували стипендію 40 тисяч. Де б я знайшов решту – 40 тисяч доларів?

У ситуації, коли складно із фінансами, то можна спробувати “поторгуватись”, бо університети також конкурують за хороших студентів. Наприклад, ви можете говорити: “Дивися, університет А, ти даєш мені стільки-то доларів, а університет Б дає більше. Я хочу йти в Б”… і університет А може дати більше. Але треба бути дуже обережним і тактовним, бо можна скласти нехороше враження. Доброю практикою є пошук різних фондів і приватних компаній, які допомагають із фінансуванням – ґуґл і освітні розсилки вам у допомогу. Ще один варіант: якщо люди розраховують на хороші стипендії, то найкраще подаватися набагато раніше. Багато дедлайнів – у листопаді (для подання документів на семестр, що починається у вересні наступного року). Процес розгляду може тривати по півроку.

– Коли ти повернешся в Україну?

Програма триває 9 місяців – з серпня по травень. Далі я постараюсь отримати хороший практичний досвід літом. США може бути дуже хорошим місцем для такого стажування. Тому повернуся десь між червнем і серпнем – залежно від того, чи отримаю стажування. Нова адміністрація президента США ставить це у трохи невизначений статус. Можливо будуть внесені зміни до правил проходження стажування для міжнародних студентів.

– Чим займатимешся в Україні після повернення? Мені здається, що сфері інтелектуальної власності нашій державі ще є куди рости.

Регулювання інтелектуальної власності в Україні потребує якісних змін. Одним із базових завдань держави є гарантія захисту власності громадян. Чудово про взаємозв’язок інституцій влади і економічного розвитку подано в книжці “Як занепадають нації”. До речі, рекомендую для прочитання особливо тим, хто планує іти чи вже є на державних посадах. Враховуючи негативний рейтинг країни за цим фактором у світі, економіка не буде суттєво розвиватись, якщо питання інтелектуальної власності не вирішене. Вважаю інтелектуальну власність так-званим “локомотивом” нашого економічного розвитку. Це показує досвід Японії, Америки, Південної Кореї, Ізраїлю, Німеччини. Інтелектуальна власність – це основа їхнього добробуту. Вони чудово демонструють, що можна зароблять мільярди доларів лише людськими ідеями, а не “сировинними” сферами. У нас є космічна сфера, медицина, агробізнес, IT, оборонна сфера і так далі. Всі вони готові розвиватися, але підґрунтя, умов для цього – немає.

– Твоєю роботою, фактично, буде захищати інтелектуальну власність?

Не тільки. Я стараюсь підходити до цього питання системно, і тому воно охоплює доволі багато елементів. Я поєдную вивчення правових, економічних та маркетингових складових інтелектуальної власності. Якщо конкретніше, то це буде робота зі створення інтелектуальної власності, її реєстрації, подальшого захисту, передачі третім особам. Із іншої сторони, я вивчаю сприятливі умови для створення стартап-екосистеми, її фінансування, інноваційного розвитку регіонів… Є багато цікавих напрямків, і є над чим працювати.

– Чи є попит на таких спеціалістів у нашій країні?

Всюди, де є ідеї, там є попит. Харків – один із ключових інтелектуальних центрів. Є ще Київ, Львів, Дніпро, Одеса. Вінниця зараз добре розвивається. Є чудові установи у Сумах і Полтаві. Зрештою, кожен університет потребує знань про те, як зробити їхні ідеї вигідними чи цікавими на ринку. Цим людям допомагають технологічні офіси. Це ті установи, які знають, як продавати продукцію на ринку, як її захищати. В Україні зараз цього немає, за винятком окремих приватних ініціатив.

– То ти знаєш не лише, як захистити ідеї, а й як їх розвинути і комерціалізувати?

Специфіка навчання в США у тому, що я вибираю предмети сам. Пакет уроків з інтелектуальної власності, пакет з менеджменту, пакет з бізнес-права, а саме стартап-сфери. Щодо останньої, то я вивчаю інвестування, ринок цінних паперів, злиття і поглинання.

– Що тобі дало твоє пластування?

Пласт дав мені хороші навики роботи в команді, зокрема вміти створити цю команду з різних людей. Є лідери, що займаються організаційними завданнями, а є інші учасники, яким до вподоби зосереджуватись на виконанні завдань у своїй професійній сфері. Важко створити цілісну команду, яка буде рухатися в одному напрямку, і досягати спільних цілей, а Пласт допомагає робити це на практичних кейсах, інколи – в екстремальних умовах. У житті це дуже важливо. Інколи потрібно приймати швидкі, але виважені рішення. Лісова школа навчила мене, що один в полі – не воїн. Команда – це основа всього.

Пласт допомагає людям розкриватися, ставати більш свідомими, активними громадянами. Пластунів можна побачити у багатьох ініціативах, проектах. Ти дивишся в їхні очі, й розумієш, що, незважаючи на ситуацію в країні, ці люди рухаються вперед і творять зміни.

– Як допоміг тобі Пласт при вступі до університету чи під час навчання?

Зазначав у резюме, що я член Пласту. Це показує твою активність, громадянську позицію. У США, якщо ти був бойскаутом, і зазначаєш це в резюме, то твої шанси на отримання роботи зростають. Роботодавці розуміють, що ця особа може організувати людей, працювати в команді, вона є дисциплінованою, розуміє завдання і виконує їх. Було б добре, якби так було й в Україні.

– Що можеш порадити тим, хто здобуде нагоду вступити до американського університету?

Не займатися тільки навчанням, бо нереально все вивчити всього за рік. Рекомендуютакож подорожувати, знайомитися з країною. Мені пощастило побувати у Нью-Йорку, Чикаго. У Маямі їздив на свій день народження – найкращий день народження в моєму житті. Мій університет у регіоні Нова Англія. Тут така ж красива природа, як і в Україні. Інколи ходжу в гори з друзями. Останнього разу було складно, бо я зробив дурницю – пішов з невідповідним вирядом: у звичайних черевиках та без необхідного спорядження. Сподіваюся, комендант Лісової школи цього не читатиме. Були ділянки із суцільним льодом, де я просто повз вгору, бо не міг встояти на ногах. На жаль, піднявшись на вершину, нас зустрів суцільний туман, тому не пощастило насолодитись картиною.

Як тільки погода налагодиться, планую підійнятися на найвищу гору Східного узбережжя – гору Вашингтона. Запрошу на цю мандрівку викладачів та студентів.