Пластуни XX століття Станиславівщини відзначені “Залізними пластовими Хрестами”

Пленум Головної Пластової Булави прийняв рекомендацію Комісії Пластового Залізного Хреста при Начальному Пластунові щодо подання КПР України на нагородження вихованців і діячів Станиславівського Пласту відзнакою «Пластовий Залізний Хрест» (посмертно):

  • Омеляна Литвиновича;
  • Теодора Найдича;
  • Василя Пашницького;
  • Ярослава Самотовку;
  • Марію Шкоруту;
  • Мирослава Штуняка;
  • Олексу Хименця;
  • Миколу Никифорчина;
  • Олександра Луцького;
  • Івана Чепигу.

Це найвища пластова нагорода, її посмертно отримують родичі пластунів, які загинули за українську державність, були закатовані, розстріляні чи вивезені в Сибір. Таких пластунів на Прикарпатті загинуло кілька сотень.

Нагороди отримали родичі шістьох пластунів-героїв, більшість із них належали до Організації українських націоналістів.

Аби отримати нагороду родичі загиблих пластунів приїхали з Ужгорода, Львова, Надвірної, Коломиї, Косова та Калущичини.

 Довідки про вихованців і провідників Пласту, рекомендованих до нагородження відзначенням “Пластовий Залізний Хрест” за виявлену хоробрість (мужність) у боротьбі за Батьківщину

 1. САМОТОВКА Ярослав, син Івана і Анни (13.11.1913, с. Войнилів Калуського р-ну Івано-Франківської обл. — після 1942, Дніпропетровщина). 11 курінь ім. І. Мазепи (Станиславів). Закінчив Львівський університет, адвокат. Член ОУН, учасник похідних груп ОУН-м, з якими перейшов у Дніпропетровську обл. Працював перекладачем в Дніпропетровському університеті, співробітник кафедри …. Викликаний на організаційний зв’язок до Києва, пропав безвісти, ймовірно, вбитий.

2. ШКОРУТА Марія, (21.09.1894 м. Тисмениця – 19.03.1956, м. Томськ, Росія). Дочка Шкорути Герасима, писаря в місцевого судді. Мати – Аполонія. Навчалась у гімназії «Рідна школа» у Станиславові. Опікунка 24 пластового куреня ім. Олени Степанівни в Тисмениці. Членка «Просвіти», УВО, згодом ОУН. 27 вересня 1930 року заарештована польською поліцією в Тисмениці разом з сестрою Любою Шкорутою, Євгеном Лозинським, Миколою Петрунівим з с. Підпечари, Олексою Михайловичем, Степаном Маціборком за пластову діяльність та підозру в причетності до ОУН. 13 листопада 1930 р. звільнені за браком доказів. Як членка «Союзу українок» їздила селами Станиславівщини, навчаючи кулінарії та кравецтва місцевих жінок. Працювала оператором у ощадкасі в Тисмениці. 1950 року разом з рідною сестрою, теж пластункою Любою Шкорутою (Михайлович), її чоловіком Олексієм Михайловичем та їхньою неповнолітньою дочкою Радославою за «бандпособнічество» виселена в Томську область, поселення Красний Яр. Померла у Томську 19 березня 1956 р. у віці 62 роки, там і похована. Всі четверо виселенці реабілітовані 9 березня 1963 р. (є довідка про реабілітацію).

 3. ШТУНЯК Мирослав, син Степана та Емілії Курпіль (1910 р. — 17.11.1943, м. Івано-Франківськ). 73 курінь ім. М. Шашкевича (Надвірна), скарбник куреня. Член «Просвіти», ОУН. Підприємець, мав свою м’ясну крамничку. Керівник самодіяльної мандолінової оркестри у Надвірній. Заарештований ґестапо в листопаді 1943 р., ув’язнений в Станиславівській тюрмі, катований і розстріляний.

 4. ЛИТВИНОВИЧ Омелян, (1916 — кін. 06.1941, м. Львів). 11 курінь ім. І. Мазепи (Станиславів), член таємного Пласту, останній курінний куреня (1933—1934). Студент Львівської політехніки. Член ОУН, керівник студентського звена ОУН (1937—1939). Заарештований НКВД у Львові навесні 1940. Загинув в тюрмі під час тотального знищення політичних в’язнів на початку німецько-радянської війни.

 5. ХИМЕНЕЦЬ Олекса, син Семена (псевд. «Благий»; 11.03.1912, с. Саджава Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. — 22.03.1945, біля с. Саджава Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.). 89 курінь ім. І. Франка, гурток «Олень» (Саджава). Член ОУН, учасник Похідних груп у 1941 р. (Житомирщина). Вояк Дружин Українських Націоналістів (1941) та 201 охоронного батальйону (12.1941—12.1942). Один з організаторів Української Народної Самооборони в Галичині у 1943 р., командир чоти, потім сотні УНС в курені «Чорні чорти» (Коломийщина). Від березня 1944 р. командир сотні «Месники» на Станиславівщині, яка восени 1944 р. розрослася в курінь під його командуванням. Учасник і командир багатьох боїв з німецькими, угорськими і російськими окупантами. Старший булавний (1944), хорунжий (1945), посмертно — сотник УПА. Нагороджений Срібним Хрестом бойової заслуги 1 кл. (1945). Загинув у бою.

 6. НИКИФОРЧИН Микола, син Микити і Анастасії Дмитрик (псевд. «Колос», «Дубенко», «Погар», «Вартовий»; 1.07.1911, с. Іване-Пусте Борщівського р-ну Тернопільської обл. — 19.02.1946, с. Ланчин Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл.). 21 курінь ім. І. Богуна (Чортків), курінний прокуратор; організатор Пласту в Іване-Пустому (зв’язковий куреня ім. Б. Хмельницького) та Борщеві. Навчався в гімназіях Чорткова, Тернополя, Станиславова, Рогатина, Коломиї, звідки був послідовно виключений за участь в антипольських акціях або за підозрою у приналежності до УВО. Станиславівським окружним судом засуджений на три місяці ув’язнення за створення нелеґального пластового осередку і зберігання «Сурми» (1929). Матуру склав у греко-католицькій Малій семінарії у Львові (1931). Закінчив курси кооперації. Організаційний референт протиалкогольного товариства «Відродження» (1930-і рр.). Засуджений до 4 років ув’язнення (06.1938) за протиалкогольну акцію. Після початку Другої світової війни працював економістом-плановиком у м. Городку Львівської обл. Від осені 1941 референт протиалкогольних справ відділу культурної праці УЦК, навчався заочно в Українському технічно-господарському інституті в Подєбрадах, на курсах виготовлення безалкогольних вин в Гомбургу (Німеччина). Від 1944 р. у підпіллі. Керівник підпільних курсів радистів на Миколаївщині; член обласного проводу ОУН Станиславівщини, вишкільник крайового осередку ОУН Карпатського краю. Після важкого поранення в бою з большевиками в лісі біля с. Кубаївка Надвірнянського р-ну полонений, помер в тодішньому райцентрі Ланчин, відмовившись від лікування (за іншою версією — замордований ворогом).

 7. ЛУЦЬКИЙ Олександр, син Андрія (псевд. «Андрієнко», «Беркут», «Богдан», «Богун», «Дем’ян», «Клименко», «Марко», «Чорний»; 16.10.1910, с. Боднарів Калуського р-ну Івано-Франківської обл. — 13.11.1946, м. Київ). 45 курінь ім. кн. Святослава Завойовника (Павелче), провідник гуртка «Видра» в Боднарові. Член ОУН (1930), політв’язень польських тюрем (1933—1937, 1939), Студент юридичного факультету Львівського університету. Окружний (1937—1939), згодом обласний провідник ОУН Станиславівщини, керівник обласного повстанського штабу (1940). Закінчив старшинські курси ОУН в Кракові (1941). Командир чоти в Дружинах Українських Націоналістів, чотовий 201 охоронного батальйону (12.1941 —12.1942). Організатор і командир Української Народної Самооборони (1943). Перший командир УПА-Захід (12.1943—01.1944), член крайового проводу ОУН Західних Українських Земель. Член Головного Військового Штабу УПА (1944—1945), політв’язень німецьких тюрем (05—06.1944). 22.01.1945 заарештований спецвідділом НКВД в с. Бабин Зарічний Калуського р-ну, засуджений до розстрілу, страчений.

 8. ПАШНИЦЬКИЙ Василь, син Михайла (пл. псевд. «Базьо»; 1903, с. Вовчинці, тепер част. м. Івано-Франківська — 06.1941, м. Івано-Франківськ). Пластун розвідчик 11 куреня ім. І. Мазепи (Станиславів), гурток «Пугач». Заступник полковника (1923—1924), полковник (1924—1925). 5 курінь УУСП «Довбушівці» (Станиславів). Доктор філософії, гімназійний учитель. Після 1939 р. працював старшим викладачем педагогічного інституту. Заарештований НКВД 22.06.1941 «за антирадянську аґітацію». Страчений під час тотального знищення політичних в’язнів на початку німецько-радянської війни.

 9. ЧЕПИГА (ЧЕПІГА) Іван, син Івана (псевд. «Глінка», «Рудченко»; 3.09.1892, с. Кобаки Косівського р-ну Івано-Франківської обл. — 9.07.1953, концлаг. «Піщаний», Карагандинська обл., Казахстан). Скавтмастер (22.05.1924), член окружної пластової ради 4 Дністровського округу (Станиславів), секретар ради, референт видавництва окружної пластової команди; головний редактор місячника «Український Пласт», опікун 11 полку (куреня) ім. гетьмана Івана Мазепи, співзасновник та опікун 16 полку (куреня) ім. Короля Данила (Станиславів). Учасник першої обласної пластової зустрічі на Писаному Камені біля Косова (12—14.07.1924). Навчався в Коломийській гімназії, на філософському факультеті Віденського університету, однак вищої освіти не здобув. Автор статей про український культурний рух і шкільництво в еміграції. За часів ЗУНР — адміністратор урядового тижневика «Станиславівський Голос», редактор щоденника «Нове життя», працівник управи товариства «Молода громада», викладач в українській державній гімназії. Член делеґації ЗУНР під час проголошення Акту Злуки у Києві 22 січня 1919 р. Після війни вчителював в українській гімназії та в приватній учительській семінарії (викладав українську і німецьку мови). Управитель і вчитель української торговельної школи товариства «Рідна Школа». Засновник видавничої спілки «Бистриця», редактор вісника «Книжка» (1921—1923). Один з ініціяторів та авторів «Української Загальної Енциклопедії» (1930—1935 рр.), член бібліографічної комісії Наукового товариства ім. Т. Шевченка. На початку Другої світової війни ув’язнений в концтаборі в Березі Картузькій. У 1939—1941 рр. викладач української мови та літератури в Станиславівському педагогічному інституті. Після проголошення Акту відновлення української державности — редактор газети «Самостійна Україна». Від грудня 1944 р. працював в окружному осередку пропаґанди ОУН Станиславівщини. готував газету Станиславівської округи «Вісті з тижня» («Тижневі вісті»), від 1945 р. очолював видавничий відділ. Заарештований НКВД хворим на тиф у с. Братківці (тепер Тисменицький р-н Івано-Франківської обл.) 7.12.1945, засуджений військовим трибуналом військ МВД Станіславської обл. 26.09.1946 як член ОУН до розстрілу; кару смерти замінено на 20 років каторжних робіт.. Ув’язнення відбував у Казахстані (Жезказган, Караганда, Спаськ). Помер у концлагері «Піщаний».

 10. НАЙДИЧ Теодор, син  Ілька (1912, с. Делієве Галицького р-ну Івано-Франківської обл. — 1942, м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл.). 11 курінь ім. І. Мазепи (Станиславів). Студент торговельної академії у Відні. Мобілізований німцями як військовий перекладач, перебував при штабі дивізії. Арештований ґестапо за співпрацю з націоналістичним підпіллям у Кривому Розі, розстріляний. 

Share This